ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Тактичні прийоми проведення допиту.

1 234 5

Прийняття у 1996 році Конституції України істотно вплинуло на організацію і тактику допиту як на досудовому слідстві, так і в суді. Зокрема, у статті 63 Конституції України зазначається, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів. Сучасна практика досудового розслідування КП свідчить, що злочинці відмовляються давати показання, посилаючись на вказану норму Конституції, а також на ст. 224, ч. 8 КПК України.

Під тактикою допиту слід розуміти сукупність заснованих на процесуальних нормах криміналістичних рекомендацій, які визначають найбільш доцільні прийоми та способи встановлення психологічного контакту з допитуваним, надання йому допомоги у відтворенні події, методи і прийоми правомірного психологічного впливу для одержання правдивих показань, що мають значення для розкриття та розслідування КП.

Досягнення мети допиту можливе через застосування різноманітних тактичних прийомів, що сприяють одержанню повних і об’єктивних показань. За своїм характером тактичні прийоми є штучно сконструйованими, оскільки не завжди є можливість повно і всебічно продумати та передбачити поведінку злочинців.

Під тактичним прийомомслід розуміти найбільш раціональний спосіб дій або найбільш доцільну лінію поведінки слідчого в процесі збирання, дослідження і використання доказів.

Під час розслідування окремих видів КП використовуються усі висвітлені у юридичній літературі тактичні прийоми. Тому особливу увагу приділимо тактичним прийомам, що найчастіше застосовуються під час допитів підозрюваних (обвинувачених).

Встановлення психологічного контакту здійснюється незалежно від процесуального статусу допитуваних та ситуації, у якій здійснюється допит.

Психологічний контакт являє собою цілеспрямовану та плановану діяльність слідчого для створення умов, що поглиблюють спілкування з допитуваним у потрібному напрямі для одержання повних і об’єктивних показань, що мають значення для встановлення істини у справі.

Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого знань психології підозрюваних (обвинувачених) та врахування їх індивідуально-психологічних якостей, психічного стану в момент проведення допиту, життєвого і злочинного досвіду та інших обставин, що їх характеризують.

Певний інтерес становлять способи приваблювати до себе людей, що запропоновані Дейлом Карнегі: виявляти щирий інтерес до інших людей; усміхатися; пам’ятати, що для людини звук її імені – найбільш важливий звук людської мови; бути добрим слухачем; заохочування інших розповідати про себе; вести розмову в межах інтересів співрозмовника; дати людям відчути їх значимість і робити це щиро.

До способів встановлення психологічного контакту можна віднести:

· індивідуальний підхід до особи злочинця;

· демонстрація доброзичливості і неупередженого ставлення до допитуваного;

· повідомлення про мету допиту, роз’яснення значення щиросердечності розкаяння, переконання у невідворотності покарання, визначення обставин, що пом’якшують кримінальну відповідальність;

· переконання в необхідності надання допомоги органам досудового розслідування;

· роз’яснення процесуального становища допитуваного, діагностування ситуації, що склалася, використання позитивної оцінки якостей допитуваного;

· створення належної обстановки допиту та допит наодинці (без сторонніх осіб);

· проведення попередньої бесіди на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не пов’язаною з предметом допиту; вміння вислухати до кінця;

· демонстрація слідчим поінформованості про обставини (спосіб) життя допитуваного, його проблеми, потреби та інтереси;

· звертання до логічного мислення та роз’яснення цілей та завдань допиту;

· створення обстановки, що збуджує інтерес до допиту та його результатів;

· діагностика лінії поведінки, обраної підозрюваними (обвинуваченими), з метою встановлення причин узгодженої ними позиції та ін.

При встановленні психологічного контакту не можна:

v проявляти особисту зацікавленість у результатах допиту (справи);

v використовувати неправдиві відомості, релігійні почуття та помсту;

v допускати тривалого чекання допиту або співчувати допитуваному;

v застосовувати фізичне або психічне насилля, шантаж або обман та ін.

Необхідно зазначити, що на встановлення психологічного контакту з підозрюваними (обвинуваченими) нерідко негативно впливає поява захисників. Вони є висококваліфікованими їх союзниками, що необхідно враховувати під час допитів. Участь захисника вносить певні складнощі і особливості у проведення усіх слідчих дій, а особливо – у тактику допиту. Захисник добре знає умови, механізм і можливості розслідування. Саме з урахуванням цих особливостей він здійснює захист інтересів підозрюваних (обвинувачених). Користуючись правом на зустріч наодинці з підзахисними, захисники іноді корегують (визначають) лінію поведінки злочинців під час слідства, розроблюють заходи протидії розслідуванню та клопочуть про проведення очних ставок зі свідками (потерпілими) з метою психологічного впливу на останніх. Однак наміри захисника можуть реалізуватися лише у фінальній частині, оскільки допит починає і веде слідчий. Захисник повинен ставити питання, коментувати будь-які положення лише з дозволу слідчого і не втручатися у процес допиту. У необхідних випадках слідчий може перервати допит і видалити захисника з кабінету. Але слідчі іноді не звертають уваги на тактичне значення процедурних особливостей допиту і не використовують їх проти захисників, які порушують процедуру допиту.

Отже, слідчий повинен усвідомлювати, що під час допиту стає об’єктом вивчення з боку захисника (наводить довідки про слідчого, зокрема, про його професійні якості, досвід, прогнозує питання і відповіді тощо). Звідси – слідчий змушений звузити коло тактичних прийомів, що використовуються під час допиту без захисника, виключити прийоми логічного впливу за допомогою доказів, щоб не розкрити передчасно доказову базу справи. Тому доцільно поглиблювати психологічний контакт з допитуваним за рахунок зниження глибини його контакту зі своїм захисником. В тих випадках, коли психологічний контакт не встановлений, рекомендується відкласти допит і провести інші слідчі дії – обшуки, огляди, пред’явлення для впізнання тощо.

Під час допитів допитувані особи повинні знаходитися на певній відстані від слідчого, щоб той міг спостерігати за їх нервовими рухами та поведінкою в цілому. Це обумовлено тим, що злочинці можуть чинити активну протидію слідчому.

Приклад: Так, під час допиту член злочинної групи Л. був звільнений від наручників і знаходився у безпосередній близькості від слідчого. Після вільної розповіді, слідчий почав пред’являти докази, зокрема ніж, який Л. застосовував у вчиненні злочинів. Скориставшись нагодою, коли слідчий занотовував показання у протокол, Л. схопив ніж і наніс йому удар у грудну клітину та намагався вистрибнути з вікна кабінету, але був затриманий.

Після встановлення психологічного контакту допитувані починають викладати показання у формі вільної розповіді. Даний тактичний прийом полягає у тому, що у випадках, коли злочинці не ухиляються від дачі показань і не чинять протидію розслідуванню, пропонується розповісти усю відому інформацію про їх злочинну діяльність. Застосування цього прийому дозволяє слідчому вивчити особу злочинця, виявити ступінь його інформованості про обставини справи та отримати інформацію про факти, які були невідомі слідчому. Під час “вільної розповіді” досить інформативними є проговорювання, протиріччя, обмови та паузи. Зокрема, проговорювання і протиріччя вказують на злочинну інформованість допитуваних. Тому для ефективного змістовного аналізу доцільно використовувати звуко- чи відеозапис.

Під час вільної розповіді не рекомендується протоколювати показання, а необхідно обмежитися загальними помітками. Ні у якому разі не можна переривати “вільну розповідь” допитуваного, що може порушити встановлений психологічний контакт. Оскільки неуважне ставлення до допитуваного (виконання будь-якої роботи, розмова по телефону) не сприяє укріпленню такого контакту, а призводить до конфліктної ситуації. У тих випадках, коли допитувані говорять занадто тихо і незрозуміло, дають неправдиві показання, виходять за межі поставленого питання або намагаються заплутати слідство доцільно звузити тему вільної розповіді і запропонувати розповісти про інші обставини, які вже відомі слідчому або перевірені оперативним шляхом під час розслідування. Цей тактичний прийом називається поділ теми вільної розповіді.

Якщо допитуваний висловив бажання власноручно викласти показання, то слідчий повинен надати йому таку можливість, про що у протоколі робиться відповідна відмітка.

Після “вільної розповіді” допитуваних слідчий ставить запитання, щоб уточнити обставини справи та заповнити прогалини у показаннях.

В залежності від змісту та мети поставлені питання можна поділити на:

· основні (спрямовані на з’ясування предмету допиту та основних відомостей за справою);

· додаткові(спрямовані на встановлення та з’ясування обставин та фактів, які не були висвітлені під час вільної розповіді);

· нагадуючі (викликають певні асоціації та відтворюють пам’ять допитуваного з метою з’ясування супутніх фактів або подій які не були висвітлені);

· уточнюючі, конкретизуючіабодеталізуючі(спрямовані на детальне з’ясування окремих обставин справи, фактів, явищ);

· контрольні(спрямовані на перевірку об’єктивності показань, шляхом їх деталізації; зіставлення з фактами, які встановлені за справою).

Під час допиту необхідно конкретизувати питання, що спрямовані на з’ясування подробиць щодо формування злочинного задуму, кількості учинених особою КП, способів пошуку (приховання) об’єктів КП, механізму учинення КП тощо. У тих випадках, коли допитувані не володіють повною інформацією про вчинені КП, оскільки були безпосередніми виконавцями чи виконували другорядні функції, необхідно з’ясувати, які конкретні дії входили у їх функції, як розподілялися злочинні доходи тощо.

Питання повинні бути короткими, конкретними, зрозумілими і логічно пов’язані між собою; їх формулювання повинні виключати можливість отримання зі змісту інформації, яка необхідна для відповіді; відбивати послідовність учинених дій; конкретизувати і деталізувати попередні відповіді для досягнення можливості спростування чи підтвердження отриманих показань іншими доказами.

Під час допиту необхідно спостерігати за поведінкою допитуваного та його психофізіологічними реакціями. Таке спостереження дозволяє виявити неправду або невідповідність (перекручення) у показаннях допитуваного. Ці зовнішні прояви не мають доказового значення, а являють собою орієнтуючу інформацію, яку можна використовувати для розробки тактичних прийомів допиту.

Під час допиту необхідно створювати напругу, яка полягає у тому, що у допитуваних осіб суттєво знижується здатність повною мірою здійснювати свідомий контроль за змістом мовленнєвих повідомлень та поведінкою загалом. Якщо допитувані відмовляються від дачі показань або дають неправдиві свідчення, а спостереження слідчого вказують, що ці особи перебувають в урівноваженому стані, то необхідно через запитання, пред’явлення доказів або повідомлення певної інформації ввести їх у стан психологічної напруги.

Застосовуючи тактичні комбінації, такий прийом доцільно поєднувати з прийомом – “зняття напруженості”, що забезпечується різними засобами: інтонацією, репліками тощо.

В якості тактичного прийому доцільно використовувати різний темп допитів допитуваних (форсований, уповільнений, поєднання форсованого і уповільненого темпів). Специфічний темп допиту вносить нервозність у спілкування (створює напругу), впливає на якість інформації, позбавляє допитуваних можливості обмірковувати свої відповіді та поведінку в цілому, тому він повинен обиратися слідчим відповідно до психологічних особливостей допитуваних осіб та характеру інформації, що підлягає з’ясуванню.

Важливим тактичним прийомом є пред’явлення доказів, який полягає у тому, що слідчий з метою психологічного впливу на допитуваних повідомляє про докази та інші матеріали, які викривають їх у злочинні діяльності або спростовують їх показання, і демонструє ці матеріали у певній послідовності (1) за наростаючою силою, 2) за убуваючою силою, 3) усі разом), визначаючи надалі позицію допитуваних на допиті. Послідовність пред’явлення доказів залежить від слідчої ситуації, що склалася. Не доцільно пред’являти докази ізольовано один від одного з деякими інтервалами у часі, що надає допитуваному можливість навести свої аргументи щодо пред’явленого матеріалу. Не можна пред’являти докази, якщо злочинці не будуть допитані про обставини, які пов’язані з ними.

Отже, даний тактичний прийом вимагає попередньої ретельної підготовки та дозволяє використовувати фактор раптовості, відволікати увагу, створювати напругу та уявлення про інформованість слідчого.

Під час застосування наведених тактичних прийомів необхідно використовувати “фактор раптовості”, який полягає у тому, що слідчий несподівано задає питання, яке не пов’язане із попереднім, або пред’являє докази, що стосуються учинення КП або дій з підготовки і приховування його слідів, з метою викликати негативну реакцію допитуваних осіб, що породжена впливом пред’явленої інформації, і спостерігати за нею. Вказаний прийом ефективно застосовувати по відношенню до осіб, які не притягувалися до кримінальної відповідальності або не мають злочинного досвіду.

Але необхідно пам’ятати, що і злочинці також можуть використовувати наведений прийом. Для слідчого несподіваними можуть бути дії з боку злочинців, зокрема, такі: зникнення осіб, які проходять у справі; зміна або відмова від давання показань потерпілих і свідків; повна інформованість злочинців про плани і хід розслідування, обсяг доказів та ін., що вимагають адекватної реакції. Вказані дії можуть привести слідчого у стан розгубленості і обумовити неправильну оцінку ситуації, а звідси – прийняття помилкових рішень.

Якщо особа вчинила кілька однотипних КП, то окремі епізоди злочинної діяльності “нашаровуються” у її пам’яті один на інший. Звідси важко відтворити картину КП за кожним епізодом злочинної діяльності. Тому виникає необхідність актуалізації забутого у пам’яті допитуваних.

У цьому випадку можуть застосовуватись такі тактичні прийоми:

Ø демонстрація доказів та іншої матеріалізованої інформації (фотознімки, схеми);

Ø допит на місці події з метою повторного сприйняття допитуваним обстановки, у якій відбувалася злочинна подія;

Ø оголошення показань (їх фрагментів) свідків, потерпілих, співучасників КП та інших осіб;

Ø з’ясування попередніх подій та розбивання їх на епізоди;

Ø деталізація, уточнення, порівняння, аналогія, зіставлення, використання образного мислення, постановка нагадуючих (додаткових) запитань тощо.

Вказані тактичні прийоми допомагають злочинцям повністю відтворити картину злочинної діяльності. При цьому необхідно враховувати особу злочинця та своєрідність забутого матеріалу.

Створення уявлення про інформованість слідчого залишається основним тактичним прийомом за наявності доказів, які мають істотні прогалини в момент допиту. Таке враження у злочинців створюється шляхом демонстрації інформованості слідчого про певні епізоди злочинної діяльності, зв’язки та способи їх життя, причини відмови свідків (потерпілих) від давання показань, пред’явлення доказів, оголошення показань інших злочинців тощо. Акцентування уваги на перших неправдивих відомостях, повідомлених злочинцями, створює у них враження про те, що слідчий має досить повну інформацію про їхню злочинну діяльність.

Необхідно зазначити, що на початковому етапі розслідування слідчий, як правило, не володіє повною інформацією про особу злочинця, кількість учинених КП та ін. Тому злочинці іноді йдуть на контакт зі слідчим з метою виявлення обсягу доказової інформації, намагаючись визначити межі його інформованості, й на основі цього розробити загальну лінію поведінки. У цьому випадку необхідно приховувати межі інформованості слідчого. Умисне замовчування породжує у злочинців нерозуміння, особливо коли вони очікують повідомлення будь-яких даних, щоб орієнтуватися у подальшій поведінці. У цьому разі слідчий може частково повідомити будь-які дані, не акцентуючи на них уваги допитуваних. Виходячи з позиції останніх, слідчий може створити враження незначної поінформованості або повної необізнаності. Нічого не повідомляючи, слідчий отримує доказову інформацію, аналізуючи яку може дійти висновку про лінію поведінки, яку обрали допитувані. Приховуючи інформованість, слідчий створює інформаційний вакуум, під час якого він аналізує наявні відомості, які заперечуються злочинцями, і змушує їх взяти ініціативу на себе. Під час використання прийому підозрювані (обвинувачені) можуть розповісти про інші епізоди злочинної діяльності, які не відомі слідству.

Приклад: Так, затриманий лідер злочинної групи, яка вчиняла розбійні напади на приміщення громадян, Ж., намагався заперечувати свою участь у вчиненні та організації КП. Під час допиту слідчий спочатку з’ясував ставлення підозрюваного до тих епізодів, де його участь не викликала ніяких сумнівів, зокрема, пред’явив викрадені речі, які були вилучені під час обшуків. На кожне заперечення слідчий демонстрував або висновок експерта про виявлення на місці КП відбитків пальців рук Ж., або пред’являв показання інших членів групи. Допитаний таким чином за п’ятьма епізодами, лідер групи Ж. далі зі своєї ініціативи розповів про участь у інших епізодах злочинної діяльності групи і про місця збереження викрадених речей, у тому числі і про ті, які раніше були невідомі слідчому.

Даний тактичний прийом тісно переплітається із розповіддю слідчим версій про вчинені злочини або ймовірний розвиток подій, що також є досить ефективним тактичним прийомом при викритті підозрюваних (обвинувачених) у дачі неправдивих показань. Але даний прийом повинен стосуватися тільки неповних та другорядних фактів злочинної діяльності особи, що мали чи могли мати місце у певний час, а слідчий повинен мати необхідний об’єм перевіреної інформації.

При розслідуванні злочинів, вчинених групою осіб або організованою злочинною групою, нерідко між її членами виникають відкриті або приховані розбіжності та протиріччя, які призводять до конфліктів. Слідчий повинен виявляти і використовувати конфлікти під час допитів з метою розхитати єдність групи та протиставити її членів один одномутаким чином:

1) продемонструвати інформованість про несприятливі взаємини в групі;

2) фіксувати увагу злочинців на фактах, що компрометують їх (особливо лідера) в очах інших членів злочинної групи або створюють недовіру з їх боку. Головним завданням компрометації лідера є підрив його авторитету через створення таких умов, за яких особа не може виконувати лідерські функції в групі (розповсюдження серед оточення лідера відомостей, які дискредитують його; організація активних легальних контактів лідера з працівниками ОВС; створення умов, за яких лідер порушує норми і правила поведінки, що встановлені в групі). Відомості, що використовуються для підриву авторитету особи, повинні бути достовірними та ретельно перевіреними;

3) розкрити поведінку й особисті якості одного з допитуваних іншим членам групи. Інформація, що повідомляється, повинна бути достовірною та перевіреною, заснованою на наявних у справі доказах.

Приклад: Так, лідер злочинної групи В. привласнював більше злочинних прибутків, ніж повідомляв членам групи. Після того, як слідчий ознайомив їх з цими фактами, усі члени групи дали правдиві показання проти В.;

4) створити конфлікт між членами злочинної групи, оголосивши показання одного співучасника іншим. Пред’являти на допиті необхідно тільки ту частину показань, яка є достовірною й підтверджується іншими зібраними доказами.

Конфлікт у злочинній групі, як правило, має тенденцію до розширення, оскільки члени групи повинні визначати свою позицію відносно конфліктуючих сторін. Після викриття злочинної групи конфлікти загострюються. Цьому сприяє обстановка досудового слідства, під час якого встановлюється роль кожного члена злочинної групи у вчинених КП. Тому у зв’язку з цим виникає необхідність використання “розпалення конфлікту”.

Під час допиту доцільно застосовувати технічні засоби, що створює сприятливі умови для одержання доказової інформації, дозволяє фіксувати не тільки показання, але й “психологічний клімат”, у якому вони були отримані та психологічно впливає на злочинців. Особливо важливо під час допитів використовувати відеозапис. Він дозволяє зафіксувати та відтворити не тільки зміст показань, а й мовленнєві особливості допитуваних осіб, їх інтонацію, жестикуляцію та міміку, поведінку та реакції, що характеризують особу злочинця. Вказаний тактичний прийом необхідно застосовувати під час проведення тривалих за часом допитів та розслідування багатоепізодних справ. Наведений засіб фіксації забезпечує повноту і точність відображення показань, дозволяє більш повно зберегти безпосередність сприйняття допиту та використовувати ці матеріали під час інших слідчих дій.

Якщо обвинувачені (підозрювані) відмовляються давати показання, то слідчому необхідно з’ясувати мотиви такої відмови та вжити заходів переконання (обґрунтувати, що такі дії ставлять їх у невигідне положення, обтяжують відповідальність, тимчасово ускладнюють та затягують слідство тощо).

Висновки: Усі перелічені тактичні прийоми повинні відповідати вимогам кримінально-процесуального законодавства, моралі та професійній етиці. Прийоми, які ґрунтуються на фізичному або психічному насиллі, шантажу, обмані, використанні релігійних почуттів та помсти є недопустимими.

Підсумовуючи зазначимо, що розглянуті тактичні прийоми не повинні бути ізольованими один від одного. Майстерність й професіоналізм слідчого полягає у тому, щоб він, використовуючи усі прийоми та засоби, міг правильно їх спланувати, готуючись до допитів, вміти варіювати ними під час допитів, відмовляючись від одних і переходячи до інших, виходячи зі слідчої ситуації, що склалася на певному етапі розслідування.

1 234 5